среда, 9 марта 2011 г.

Свідомо неусвідомлене

На сьогоднішній день, на жаль, інституту депутатської діяльності в Україні практично немає.
Я депутат районної ради. На такий відповідальний крок, як стати депутатом, йшов свідомо, тому що чітко розумів, чого я хочу досягти. Сьогодні, ставши депутатом, і спостерігаючи за діяльністю своїх колег, розумію, що переважна більшість з них не усвідомлюють тієї мети, місії та відповідальності, якими їх наділили люди. Адже діяльність багатьох депутатів не відповідає самому поняттю «депутат» (від лат. Deputatus - посланий) - особа, вибрана групою громадян до органів влади (зазвичай мають на увазі законодавчу / представницьку владу.) Майже всі з них стають депутатами з двох причин, і обидві вони банальні. Перша причина: престиж - тобто марнославство, друга причина: можливість матеріального збагачення - тобто грошолюбство. І, на жаль, ця тенденція яскраво простежується на всіх рівнях депутатства, починаючи від сільських депутатів і закінчуючи депутатами Верховної ради. Більшість депутатів свідомо так поступають. Але при цьому вони не усвідомлюють, що депутатство - це, перш за все, громадське навантаження, за яким стоїть велика робота з вирішення проблем людей, які надали їм довіру.

Чи означає це, що гідних людей в Україні немає? Абсолютно не означає! Справа в тому, що вік чинного депутатського складу на всіх рівнях - від 30 років і старше. А це означає, що народилися вони в СРСР, і формування їх як особистостей відбулося при тоталітарному режимі, де роль і діяльність депутата в суспільстві була досить формальна. Нам просто не було в кого вчитися. Була перервана наступність демократичних традицій, якими здавна славилося українське суспільство. Гетьманство і традиції приймати важливі рішення на загальних віче - яскравий тому приклад. На відміну, до речі, від традиціоналістських громад, де рішення приймаються радою старійшин.
Молода Україна проходить свій шлях становлення набагато швидше, ніж практично вся демократична Європа. Тому, у всіх тих класичних хворобах підліткового періоду, що спотворюють обличчя молодої української демократії, яскраво простежується важка тоталітарна спадщина.
Вже через 10-20 років в діях більшості депутатів свідомість буде превалювати над неусвідомленістю. Неминуче та неухильно зростатиме відповідальність і попит, що задається суспільством, своїм делегатам. І, як наслідок, кількість депутатів, які нехтують самим духом депутатства, буде зменшуватися в геометричній прогресії.
Результат описаних вище процесів може бути тільки один, і він неминучий. Сильною, квітучою, демократичною Україні - бути!

вторник, 1 марта 2011 г.

Вместо приветствия

Прежде чем я решился на такой шаг, как открытие блога, я мучился вопросами, которые, наверное, мучают всех перед важным неизвестным делом (Ну а если относиться к этому поверхностно, то зачем вообще все это затевать?) Перечень этих вопросов банален, но от этого он не становится менее актуальным: Зачем? Почему? С какой целью? Как часто? Мое или общее? Когда? Смысл? Ну вот, пожалуй, и весь довольно обобщенный перечень самых важных вопросов. Пойду от простого к сложному. Итак:
Мое или общее? Идея заключается в том, что этот блог не мой, он наш. Ведь название блога - "Змінимо Україну разом", вот и общаться в этом блоге будем все вместе, то есть я клятвенно обязуюсь размещать все комменты всех желающих высказаться на данную тему, даже если они не будут совпадать с моими взглядами и принципами. А если я нарушу это обязательство, то гореть мне в гиене огненн..............Ой, кажется, занесло:)
Как часто? По мере накопления дум, событий и мыслей. Но постараюсь не реже одной статьи за две недели. А вообще, многое будет зависеть от вас, чем активнее будете вы, тем активнее буду я, все очень просто.
Зачем? Прожив 36 лет, я много понял, и возможность понимания была в основном мне дарована другими, ведь человек становится умным, мудрым, опытным и т.п., используя знания и опыт, свой и других людей. Я много читаю и использую знания других. Я живу, творю, анализирую, ошибаюсь, выигрываю и тем самым обогащаю и адаптирую эти знания. И автоматически становлюсь должником тех, кому эти новые знания и опыт нужны. Поэтому я решил излагать свои мысли здесь (Даже если мои знания окажутся никому не нужны, то я хотя бы систематизирую их для себя, и то будет польза:)

Почему? Потому что:)
Почему обязательно блог, писал бы себе дневник бумажный (пишу, нерегулярно, но пишу) или книгу написал бы, например, (возможно, и до этого дойдет). Просто мне, как и любому другому человеку, занимающемуся общественной деятельностью, нужна оценка мыслей, взглядов, решений. Мне нужны критика или одобрение, идеи для совместной или нет, реализации. В общем, живой диалог, ибо в споре рождается истина или ее подобие. Для решения такой важной задачи, как перемены, нужен коллективный разум, однозначно.
С какой целью? Частично цель мной уже была раскрыта, но есть еще кое-что, что хотелось бы сказать. Мне нужны единомышленники, люди, которым не все равно, люди, которым тоже нужны единомышленники, которым не все равно (круто получилось:). В общем, хочу найти друзей, соратников, коллег. И если благодаря этому блогу, я найду хотя бы одного такого человека, то буду считать, что это победа и цель достигнута.
Когда (закрою блог)? Тогда, когда пойму, что это никому не нужно и не интересно. Тогда вернусь на бумажные носители (Нельзя лишать злопыхателей надежды:)
Смысл? Это даже не совсем вопрос, скорее, мой жизненный ориентир. Не так давно (два года назад) я нашел смысл своей жизни, и с тех пор абсолютно счастлив (духовно), смысл моей жизни - это помогать людям, делать добрые дела и давать людям надежду. В Украине так много несправедливости, так много слабых, беззащитных, обманутых, разуверившихся людей, что думаю, мне хватит до конца дней моих. Если мои  мысли помогут кому-то обрести душевное равновесие, то буду рад. И помните, сильные должны помогать слабым стать сильными (или просто помогать слабым).
Для описания текущей жизнедеятельности планирую завести микроблог DmytroFilipchuk на http://twitter.com/
Искренне ваш, Дмитрий Филипчук